неділя, 22 листопада 2015 р.

Права та обов’язки батьків

Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» (ст. 12). Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов’язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов’язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов’язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо До суду, якщо вона досягла 14-річного віку. Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо). Згідно зі ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу. На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров’я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Батьки, візьміть це до уваги…

Батьківство – це найдавніша, найпрекрасніша і найскладніша професія. Бути батьками легко і важко одночасно. Легко – адже ми так чекаємо появи на світ нашої частиночки, викохуємо нашу дитинку, бажаємо їй щасливої долі. А важко – тому що треба виховувати. А це – систематичний процес. І треба обов’язково враховувати індивідуальні особливості своєї дитини, бути педагогом. Батьки, перш ніж виховувати свою дитину, мають самі бути вихованими. Відомий філософ Жан Жак Руссо писав з цього приводу: «Пам’ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому стати особистістю; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина». Усі батьки люблять своїх дітей так само, як і діти люблять своїх батьків. Під терміном «батьківська любов» ми розуміємо відчуття глибинного зв’язку, близькості сімейних стосунків між батьками та дітьми. Для них це певний стан, без права на вибір, адже батьків, так само, як і дітей, як відомо, не обирають. Одна з найважливіших людських потреб – потреба в любові, кожен хоче почуватися комусь потрібним. Але у житті інколи бувають моменти, коли власна дитина не подобається вам своєю зовнішністю, поведінкою, висловлюваннями, вибором, переконаннями. То й що з того? Ваші батьківські почуття не вимагають від вас того, щоб ви завжди тільки захоплювалися, пишалися та милувалися своєю дитиною. Ми, батьки, маємо пам’ятати, що дитина – це людина, і як у всіх людей, у неї можуть бути хороші та негативні риси. Не треба вважати, що якщо дитина перестала подобатись вам, то ви перестали любити її. Варто також розуміти, що якщо вона ставиться до вас із певною неприязню, то все одно не перестала любити вас. Психологи трактують батьківську любов як безумовну, що не залежить від будь-яких умов та обіцянок. Тобто батьки сприймають свою дитину саме такою, яка вона є – з усіма чеснотами та недоліками, і люблять не за її досягнення, не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є. Водночас чимало батьків стикаються з невмінням виразити свою любов до дитини, вважають, що через це невміння в них виникають непорозуміння з дитиною, вони не можуть знайти спільної мови з нею, що для цього потрібні якісь особливі засоби та методи. Усе набагато простіше. Спробуємо перелічити основні способи, якими батьки можуть висловити свою любов до дитини. 1. Дотик. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому коли виражаєте свою любов за допомогою ніжних доторків, поцілунків, прогладжувань, лагідних обіймів, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю…» 2. Слова-заохочення. Коли ми хвалимо дитину, то дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять свою виховну силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою і щирою. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки: «Як добре, що ти у нас є…», «Ти мені подобаєшся…», «Я люблю, коли ти вдома…», «Мені добре, коли ми разом…», «Який ти у мене гарний…» 3. Час, проведений разом із дитиною, – це ваш подарунок їй. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. 4. Невеличкий подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Подарунок від серця, не тільки з приводу знаменної дати і не в обмін на щось, а просто так, для гарного настрою, нагадуватиме дитині про вашу любов. 5. Допомога та підтримка. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожен із батьків відповідальний за виконання довгострокового контракту (до 18 років), що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до Вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову, яка дійде до серця дитини. Не бійтеся сказати: «Я тебе люблю…». І не важливо, скільки дитині років, і чи чує вас хтось іще. Пам’ятайте слова Віссаріона Белінського: «Засобом і посередником виховання повинна бути любов, а метою – людяність».